Силові кабелі використовуються вже більше століття. У 1879 році американський винахідник Т. А. Едісон створив кабель, обернувши мідний стрижень джутом, вставивши його в залізну трубу і заповнивши простір асфальтовою сумішшю; він проклав цей кабель у Нью-Йорку, започаткувавши підземну передачу електроенергії. Наступного року британський винахідник Каллендер розробив силові кабелі, ізольовані асфальто-просоченим папером. У 1889 році компанія SZ Ferranti (Велика Британія) проклала кабель напругою 10 кВ із-просоченою маслом паперовою-ізоляцією між Лондоном і Дептфордом. До 1908 року у Великій Британії була створена кабельна мережа 20 кВ, і застосування силових кабелів стало все більш поширеним. У 1911 році в Німеччині було встановлено кабель високої-напруги 60 кВ, що поклало початок розвитку кабелів високої{20}}напруги. У 1913 р. М. Хехштедтер (Німеччина) розробив кабель типу «H-» (з індивідуальним екрануванням фаз); Ця інновація покращила внутрішній розподіл електричного поля та усунула дотичну напругу на поверхні ізоляції, що стало важливою віхою в еволюції силових кабелів. У 1952 році Швеція встановила кабель над-високої-напруги (EHV) 380 кВ на електростанції на півночі, реалізуючи практичне застосування кабелів EHV. До 1980-х років були виготовлені силові кабелі над--напруги (UHV) на 1100 кВ і 1200 кВ.
